Лоліта

давно померла, а це були, мабуть, її племiнницi з Фiладельфiї.

Чи ввiйти в свiй колишнiй дiм? Як в тургенєвськiй повiстi, потiк

iталiйської музики плинув з розчиненого вiкна - вiкна вiтальнi. Яка

романтична душа грала на роялi там, де нiякi клавiшi не пiрнали й не

сплескували в той зачарований недiльний день, коли сонце ласкавило голi ноги

моєї дiвчинки? Тут я помiтив, що з газону, який я колись пiдстригав, смагла,

темнокудра нiмфетка рокiв десяти, в бiлих трусиках, зорить на мене з чимось

диким у зачарованому поглядi великих чорно-синiх очей. Я сказав їй два-три

милих слова, цiлком невинних, - старомодний комплiмент, зразка "якi в тебе

гарнi очi", та вона хутко позадкувала й музика обiрвалась, i вельми

запальний на вигляд чорноволосий мужчина, з лискучим вiд поту обличчям

вискочив у сад i грубо наставився в мене. Я був хотiв представитись, та тут,

з гострим збентеженням, яке лише трапляється увi снi, я побачив, що на менi

заплямованi глиною синi робочi штани й негарно брудне дiряве светро, вiдчув

щетину на пiдборiддi, вiдчув, як налитi кров'ю мої очi, очi пронози... Не

кажучи й слова, я повернув i зачалапав назад до авта. Чахла квiточка, зразка

маленької айстри, росла з пам'ятної менi щiлини в брукiвцi. Преспокiйно

воскреслу мiс Вiзавi племiнницi викотили на веранду, наче ця веранда була

ложею, а я актором. Десь у собi благаючи її не кликати мене, я прискорив

крок. Яка крута вуличка! Я дiйшов до глибокої тiнi бульвару. Червоний