Лоліта

що людина такої потужної iмагiнацiї, як моя, не може посилатись на незнання

загальнолюдських емоцiй. Можливо також, що я надто покладався на ненормальну

зимнiсть стосункiв мiж Шарлоттою та її донькою. Та жахлива сутнiсть всього

цього ось яка. Моя шаблонна Лолiта за час нашого з нею нечуваного,

нечестивого спожильства поступово дiйшла до того, що навiть найнещаснiше

сiмейне життя є кращим нiж пародiя кровозмiшення - а кращого за це

врештi-решт я нiчого й не мiг дати моїй бездомнiй дiвчинцi.

33.

Повернення в Рамздель. Я наближався до нього зi сторони озера. Сонячний

пiвдень зорив на всi очi: проїжджаючи повз у заплямованому автi, я розрiзняв

дiамантовi iскри мiж вiддаленими соснами. Звернув на кладовище, вийшов, i

погуляв мiж рiзнокалiберними пам'ятниками. Bonjour, Charlotte. З деяких

могил стирчали напiвпрозорi прапорцi, якi нерухомо повисли в безвiтрянiй

тiнi кипарисiв. Ех, Едю, не пощастило ж тобi, подумав я, звертаючись подумки

до якогось Едуарда Граммара, тридцяти-п'ятирiчного завiдувача конторою в

Нью-Йорку, якого допiру арештували по звинуваченню в убивствi тридцятирiчної

дружини Доротеї. Мрiючи про iдеальне вбивство, Ед проломив дружинi череп i

труп посадив на кермо воза. Двоє чиновникiв дорожньої полiцiї даного району

здаля побачили, як великий новий синiй Крейслер, подарований Граммаром

дружинi в народження, з шаленою швидкiстю з'їжджав пiд гору в сам-раз на