Лоліта

погрожувати очистити залу суду, та поки менi не вставлять кляпа й не

придушать мене, я буду горлати про свою бiдну правду. Нестямно я хочу, щоби

весь свiт узнав, як я кохаю свою Лолiту, цю Лолiту, блiду й опоганену, з

чужою дитиною пiд серцем, та досi ще сiрооку, досi ще з сурменистими вiями,

все ще русяву й мигдальну, все ще Карменсiту, все ще мою, мою... Changeons

de vie, ma Carmen, allons vivre quelque part ou nous ne serons jamais

s par s. Огайо? Хащi Масачусетса? Мерi Мей? Байдуже, навiть якщо цi її очi

потьмянiють до риб'ячої нечулостi, й сосцi набрякнуть i потрiскаються, а

чудовне, молоде, вкрите мохом гирлячко опоганять i розiрвуть пологи - навiть

тодi я буду все ще шаленiти вiд нiжностi на самий знак твого дорогого,

змарнiлого личка, лише вiд звуку твого гортанного молодого голосу, моя

Лолiто.

"Лолiто", проказав я, "це, мабуть, намарно й безглуздо, та я маю це

сказати. Життя є вельми коротким. Звiдси до старого авта, яке так добре

вiдоме тобi, двадцять, двадцять п'ять крокiв вiдстанi. Не дуже велика

прогулянка. Зроби цi двадцять п'ять крокiв. I будемо жити собi до

споконвiку.

Carmen, voulez-vous venir avec moi?"

"Ти хочеш сказати", вiдповiла вона, вiдкривши очi й злегка пiднявшись

(змiя, що готова вдарити), "ти хочеш сказати, що даси нам (нам!) грошей,