Лоліта

цiлковито так само, мiй боже, нiгтем зшкрябуючи часточку папиросся з нижньої

губи. Нi. Вона мене не зраджувала. Все вiдбулось по-дружньому. Едуза

попередила її в свiй час, що Ку небайдужий до малих дiвчаток - його раз ледь

не ув'язнили, i вiн знав, що вона знає. Поклавши лiкоть на долоню,

затяглась, всмiхнулась, випустила дим, дьорнулася знов по напрямку до

камiна. Занурилась у спогади. Рiч у тiм, що вiн бачив наскрiзь (з усмiшкою),

все й усiх, тому що вiн не був як я або вона, а був генiй. Дивовижна людина.

Ще й такий веселун. Катався зi смiху, коли вона йому призналась в моїх з нею

стосунках, яка ж тут є зрада, якщо це безпечно було йому розповiсти?

"Ну, отож. Ку - його всi звали Ку - "

Так звався, скорочено, її лiтнiй табiр (Кульбаба). Забавний збiг. Вiн,

значить, повiз її на шикарне ранчо за триста миль вiд як там... Елефанта

(Ельфiнстон). Як звалось ранчо? Ах, дуже глупа назва: Дук-Дук - без жодного

сенсу слово (бодай i так)... та це, взагалi, тепер однаково, адже мiсце

щезло, розчинилось. А яка була краса - я уявити собi не можу феноменальну

розкiш цього ранчо - там усе було, ну, просто все - навiть власний водоспад

у домi! Я, може, пам'ятав рудого пройду, з яким ми (ми!) якось грали в

тенiс. Ранчо належало, власне, братовi рудого, та вiн його вiдступив Ку на

лiто. Коли Ку з нею приїхав, їм влаштували щось на зразок коронацiї, а потiм

узяли й кинули до басейну, ледь не втопили, як роблять при переходi через