Лоліта

кравця - от вам Гумберт Гумберт.

Добре. Якщо вiн хоче мовчати, я можу мовчати також. Принагiдно, було б

не зайвим менi вiдпочити в цiй стихлiй, до смертi наляканiй колисанцi, до

того, як наважитись шукати лiгвище звiра: там вiдтягну крайню плоть

пiстолета й уп'юся оргазмом спускового гачка - я завжди був вiрним

наступником вiденського шамана. Та поступово я став перейматись жалем до

бiдного Дiка, котрому, в якийсь жахний, немов гiпнотичний спосiб я заважав

сказати єдине речення, яке вiн мiг скласти ("Дiвчисько в вас перший

сорт...").

"Отже", - сказав я, - "ви збираєтесь до Канади?"

На кухнi Доллi смiялась на щось сказане чи то здiяне Бiллем.

"Отже", - загорлав я, - "ви збираєтесь до Канади? Тобто, не до Канади",

- я знову горлав. "Хочу сказати - в Аляску".

Вiн обiйняв долонями стакан i, з мудрим виглядом киваючи, вiдповiв: "Що

ж, я так вважаю, що вiн ушкодив себе гострим краєм. Руку-бо вiн втратив в

Iталiї".

Дивнi мигдалi в бузково-рожевому квiттi. Вiдiрвана сюрреалiстична рука,

що повисла в їхньому пуантилiстичному кармiнi, з маленькою квiтникаркою,

витатуйованою на тильному боцi п'ястi. Доллi та пiдклеєний Бiлль з'явилися

знов. Я побiжно подумав, що її двоїста краса, її кавовим затьмарена