Лоліта

повинен тепер спiзнати.

Вона, як я сказав, все ще мовила. Я нарештi включився в її вiльнопливну

мову. Вiн, отак-бо це є, був єдиний мужчина, якого вона безумно кохала.

Стривай, а Дiк? Ах, Дiк - гарний, цiлковите подружнє щастя, й таке iнше, та

вона не це мала на увазi. I я - я був, звичайно, поза рахунком?

Деякий час вона дивилась на мене, нiби лише зараз усвiдомивши нечуваний

i мабуть доволi нудний, складний i по всьому зайвий факт, що сидячий поряд з

нею сорокарiчний, чужий усьому, худий, чепурний, тендiтний, слабкого

здоров'я джентльмен в бархатному пiджаку, колись знав i боготворив кожну

пору, кожний зачатковий волосок її дитячого тiла. В її блiдосiрих очах, за

розкосим склом незнайомих окулярiв, наш блiденький роман був на мить

вiддзеркалений, зважений i вiдкинутий, як скучний вечiр у гостях, як у

похмурий день пiкнiка, на який з'явились лише вкрай нецiкавi люди, наче

набридла вправа, наче корка засохлого бруду, присталого до її дитинства.

Я ледь-ледь устиг судомним рухом забрати колiно з радiуса дiй

схематичного штурхана - одного з її новонабулих жестiв.

Попросила мене не казати дурниць. Що пройшло, то пройшло. Визнавала, що

в цiлому я був добрим батьком, - вiддаючи менi борг хоч у цьому. Продовжуй,

Доллi Скиллер.

Чи знав я, наприклад, що вiн приятелював з її матiр'ю? Що вiн навiть