Лоліта

вважався давнiм другом сiм'ї? Що вiн приїжджав до свого дядька в Рамздель -

ах, дуже давно - й виступав з лекцiєю в мамчиному клубi, й раптом вхопив її

i потягнув її, Доллi, за голу руку до себе на колiна в присутностi всiх цих

дам, i розцiлував її, а їй було лишень десять рокiв, i вона дуже на нього

розсердилась? Чи знав я, що вiн помiтив мене та її в тому готелi якихось

мисливцiв, де вiн писав ту саму п'єсу - так, "зачарованих", - яку вона

репетирувала в Бердслеї два роки по тому? Що вiн їй казав неможливi речi там

внизу в холi? Чи знав я, що - Ах, це було так гидко з її боку заплутати мене

й примусити вiрити, що Клер - стара дама - його кревна, може, або колишня

подруга життя - й, от дива, як просто було вдряпатись, коли газета в Уейсi

надрукувала його портрет!

В Брайсландськiй газетi портрета не було. Дiйсно, дуже кумедно.

- Так (вела вона далi), життя - серiя комiчних номерiв. Якби романiст

описав Доллiну долю, нiхто б йому не повiрив.

Тут пролунали бадьорi, домашнi звуки з-вiд кухнi, в яку Дiк та Бiлль

улiзли в пошуках пива. В вiдчиненi дверi вони побачили гостя, й Дiк ввiйшов

у кiмнату.

"Дiк, це мiй тато!" крикнула Доллi лунким, напруженим голосом, що

видався менi цiлком шаленим, i новим, i радiсним, i старим, i журним, адже

молодик, ветеран далекої вiйни, був майже зовсiм глухий.