Лоліта

Похитала головою надзвичайно рiшуче. Вважала, що вже пiзно робити

скандал - i що все одно я нiколи не повiрю неймовiрному, найнеймовiрнiшому.

-

Я пiдвiвся, кажучи, що менi вже час, привiт чоловiку, радий був бачити

її.

Сказала, що я марно наполягаю - нiколи вона його не назве... та що з

iншого боку... врештi-решт...

"Ти дiйсно хочеш знати, хто це був? Так ось, це був - ".

I тихенько, конфiденцiйно, високо звiвши вузькi брови й вигнувши

запеклi губи, вона з легкою iронiєю, та без нiжностi, й нiби розпружуючись

тихим свистом, вимовила iм'я, яке проникливий читач давно вже вгадав.

Уотерпруф, сказала Шарлотта. Чому мiзерний спомин про лiтнiй день на

озерi майнув у мене в пам'ятi? Я теж давно вгадав це iм'я, та тiльки

пiдсвiдомо, не признаючись в цьому собi. Тепер я не вiдчув нi болю, нi

здивування. Спокiйно постало злиття, все потрапило на своє мiсце, й вибився,

як на складенiй картинi-загадцi, той вiзерунок гiлок, який я неквапно

складав iз сампочатку моєї повiстi з таким розрахунком, щоб в слушний момент

упав достиглий плiд; так, з визначеним i порочним зиском (вона ще мовила, та

я не слухав, загрузлий у золотий спокiй) появити свiй золотий i жахiтний

супокiй через те логiчне задоволення, яке мiй найнедоброзичнiший читач