Лоліта

єдиною щирою, прийнятною хвилиною за цiле наше побачення) ми дивились одне в

одне, ощирившись, нiби вона все ще була моєю.

Яка розумна дiвчинка, вона перша оволодiла собою.

З її наступних слiв з'ясувалось, що Дiк нiчого не знав про всю цю

iсторiю. Вiн думав, що вона моя донька. Вiн думав, що вона народилась у

вельможнiй фамiлiї i втекла з дому задля того, щоб мити посуд в шинку. Вiн

усьому вiрив. Нащо ускладнювати й так важке становище, нащо розвозити весь

цей бруд!

Я проказав, що їй треба бути розумною, треба бути дуже розумною

дiвчинкою (з отаким голим барабаном пiд тонкою брунатною сукнею), адже якщо

вона розраховує на допомогу, яку я збирався надати, то має збагнути, що менi

треба знати все.

"Ну ж бо, прошу: його iм'я!"

Як - вона думала, що я давно впетрав...

Це було таке (тут вона всмiхнулась хитро й журно) сенсацiйне iм'я, що я

просто нiколи не повiрю. Вона сама ледве може повiрити.

- Iм'я його, моя осiння нiмфо.

Ах, це було не так вже важливо. Краще облишити цю розмову.

Чи я не хочу курити?

- Нi. Його iм'я.