Лоліта

Вона була коханням з першого погляду, з останнього погляду, з одвiчного

погляду.

"Заходь" сказала вона з веселою силою. Припавши до порозсохлого

мертвого дерева дверей, Доллi Скиллер схотiла, бо могла, розплющитись

(причому, навiть пiднялась навшпиньки), щоб дати менi пройти, й стояла так

мить, розiп'ята, очi долу, всмiхаючись пороговi, з впалими щоками й

округлими вилицями, з бiлими як розрiджене молоко руками, витягнутими по

дереву. Я пройшов, не зачепивши набубнявiння її дитини. Знайоме тепло Доллi

- з легкою домiшкою кухнi. Менi зуби дзинчали, як в бевзя. "О нi, ти будеш

назовнi" (до собаки). Вона зачинила дверi й увiйшла за мною й за своїм

бубняком в бiдну, лялькового взiрця, кiмнату. "Дiк он там", сказала вона,

вказуючи невидкою тенiсною ракеткою й даючи менi простежити поглядом крiзь

цю кiмнату, яка була спальнею та вiтальнею, а за тим через кухоньку i крiзь

продiлок заднiх дверей, до того мiсця, де, видний в доволi примiтивнiй

перспективi, чорнявий молодий незнайомець в робочому комбiнезонi (страту я

негайно вiдклав) стояв спиною до мене на драбинцi, щось приколюючи до халупи

сусiда, бiльш м'язистого нiж вiн хлопця (та з одною лише рукою), який

дивився на нього знизу.

Цю картину в рамi дальнiх дверей вона пояснила благальним зiтханням

("мужчини, пак, люблять будувати") й спитала, чи покликати чоловiка?