Лоліта

ймовiрно, зичив собi змащення, та я не хотiв гаяти час. Назад у авто пiшло

сiре мертве светро, з додатковими дiрками в рiзних мiсцях; i знову зарядивши

теплого ще камратка, я поновив подорож.

Лист був з вересня 18, 1952 року, й адреса, яку вона подавала, була "До

Запитання, Коулмонт" (не в Вiргiнiї й не в Пенсiльванiї, й не в Теннессi - i

взагалi не "Коулмонт" - я все замаскував, моє кохання). З'ясувалось, що то є

гендлярське городисько за вiсiмсот миль на пiвдень вiд Нового Йорка. Я

намислив був їхати безперепинно, та не дотягнув i на свiтаннi заїхав

одпочити в мотель близько Коулмонта. Я був упевнений, чомусь, що цей Скиллер

свого часу гендлював потриманими возами й, можливо, тодi познайомився з моєю

Лолiтою, коли пiдвiз її в околицях Бердслея - того дня, наприклад, коли в

неї луснула шина по дорозi на урок музики; в подальшому вiн, певно, вскочив

у якусь халепу. Тiло забитого светра, яке було на задньому сидiннi, все

пнулось - як би я не розташовував його складки - позначити рiзкi обриси, що

належали Траппу-Скиллеру, до вульгарностi й шпетної ставностi його тiла, але

з метою знiвечити його грубий i порочний смак, я здумав привести себе в

особливо грацiйний стан - прокинувся з цiєю думкою й устиг придавити кiлок

будильника, не давши йому зiрватись у вказаний час. За тим, з суворою та

романтичною ретельнiстю людини, яка збирається на дуель, я перевiрив, чи в

згодi папери, викупався, надухмянився, поголив обличчя, вибрав шовкову