Лоліта

листах, надсиланих з постiйної адреси моєї Нью-Йоркської контори в рiзнi

мiсця мого перебування - все казала менi, як чудово її донька та я пасуємо

одне до одного, й як гарно було б, якби ми одружились; другий лист, який я

вiдкрив i швидко проглянув у лiфтi, був од Джона Фарло.

Я часто помiчав, що ми схильнi давати нашим приятелям таку сталiсть

властивостей i фортуни, яку набувають лiтературнi герої в думцi читача.

Скiльки б разiв ми не вiдкрили "Короля Лiра", нiколи ми не зустрiнемо

доброго старця, який забув усi прикрощi й пiдiймав заздравний келих на

великiм сiмейнiм бенкетi з усiма трьома доньками та їх кiмнатними собачками.

Нiколи не поїде з Онєгiним до Iталiї княгиня Х. Нiколи не одужає Емма

Боварi, врятована симпатичеськими солями в своєчаснiй сльозi батька автора.

Через яку б еволюцiю той чи iнший вiдомий персонаж нi пройшов мiж епiграфом

та кiнцем книги, його доля встановлена в наших думках про нього; саме так ми

очiкуємо, щоб нашi приятелi йшли за тою чи iншою логiчною i всеприйнятною

програмою, нами для них передбаченою. Так, Iкс нiколи не створить того

безсмертного музичного твору, який так рiзко протирiчив би посереднiм

симфонiям, до яких вiн нас привчив. Iгрек нiколи не скоїть убивства. Нi за

яких обставин Зет нас не зрадить. У нас усе розподiлено в графах, i чим

менше ми бачимо дану особу, тим приємнiше себе переконувати, на всяку згадку

про неї, в тому, як лагiдно вона пiдкоряється нашiй уявi про неї. Всяке