Лоліта

чоловiк, а ще бiльш недавно її кинув сьомий в рахунку офiцiйний коханець.

Iншi, неофiцiйнi, були надто численнi та швидкоплиннi, щоб можна було їх

каталогiзувати. Її брат, полiтикан з обличчям як вим'я, носив пiдтяжки й

фарбовану саморуч краватку, був головою й душею мiста Грейнбол, вiдомого

своїми бейзболiстами, старанними читачами Бiблiї та зерновими дiлками.

Протягом останнiх рокiв вiн платив своїй пречудовiй сестричцi сiмдесят

доларiв щомiсяця за абсолютною умовою, що вона нiколи, нiколи не приїде в

його пречудове мiстечко. Вона розповiдала менi, скиглячи вiд нетями, що

чомусь - чортзна чому - всякий новий коханець перш за все мчав її в

Грейнбол; Грейнбол надив у роковий спосiб; i не встигала вона озирнутись, як

вже її всмоктувала мiсячна орбiта рiдного мiста, й вона їхала пiд

прожекторним освiтленням кругового бульвару, "обертаючись", - смiшно казала,

вона, - "наче клятий метелик у колесi".

В неї було грацiйне двомiсне автiйко, й у ньому-бо ми їздили в

Калiфорнiю, адже мiй поставний Iкар потребував вiдпочинку. Кермувала за

звичаєм вона - з природженою швидкiстю в дев'яносто миль на годину. Мила

Рита! Ми з нею роз'їжджали впродовж двох iмлистих рокiв з перервами, й

неможливо уявити другу таку гарну, наївну, нiжну, цiлком безглузду Ритоньку!

Поряд з нею, Валерiя була - Шлегель, а Шарлотта - Гегель! Правду сказати,

немає й жодної причини займатись менi нею на берегах цих мрячних мемуарiв,