Лоліта

розпалювала мене. Я мав потребу в поспiльствi й доглядi. Моє серце було

iстеричним, ненадiйним органом. Ось так трапилось, що Рита ввiйшла в моє

життя.

26.

Вона була вдвiчi старшою за Лолiту й на десять рокiв молодшою вiд мене.

Уявiть собi дорослу брюнетку, дуже блiду, дуже тоненьку (вона важила всього

сто п'ять фунтiв), з чарiвно асиметричними очима, гострим, нiби

швидко-накресленим профiлем i з вельми привабливою ensellure - сiдловинкою у

гнучкiй спинi: була, здається, iспанського чи вавiлонського походження. Я її

пiдiбрав якось у травнi, в "порочному" травнi, як мовить Елiот, десь мiж

Монреалем i Новим Йорком, або, звужуючи границi, мiж Тойлестоном i Блейком,

при смугло жеврiючому в хащах ночi барi пiд знаком Тигрового Метелика, де

вона пресимпатично напилася: запевняла мене, що ми навчались в однiй

гiмназiї, i все клала свою драглу ручку на мою орангутангову лапу.

Чуттєвiсть мою вона лишень злегка розбурхала, та я-таки надумав зробити

спробу; спроба вдалася, й Рита стала моєю постiйною подругою. Така вона була

добренька, ця Рита, така товариська, що з чистого спiвчуття могла б

вiддатись всякому патетичному втiленню природи - старому зламаному дереву чи

овдовiлому дикобразу.

Коли ми познайомились (1950-го року), з нею допiру розлучився третiй її