Лоліта

тенiсного турнiру в Сан-Дiєго, де в жiночому складi перший приз узяла

шiстнадцятирiчна Доротея Гааз, мужоподiбна голобля. Якось, пiд час зворотної

поїздки на схiд, у ницiшому готелi (того сорту, де влаштовуються комерцiйнi

з'їзди й вештають, хитаючись, позначенi ярликами марципановi товстуни, якi

звуть один одного Джо або Джим, домовляючись i лигаючи вiскi) мила Рита i я,

прокинувшись пополуднi, побачили, що з нами в номерi знаходиться ще одна

особа, молодий блiдий блондин, майже альбiнос, з бiлими вiями та великими

прозорими вухами. Нi Рита в її журному життi, нi я в моєму його не стрiчали.

Весь упрiлий, у брудному фланельному комбiнезонi, в старих похiдних чоботах

на шнурках, вiн хропiв на покривалi нашого двоспального лiжка з iншого боку

вiд моєї цнотливої подруги. Йому бракувало одного переднього зуба, лоб

сприщився в бурштиновий колiр. Ритонька оповила свою гнучку голизну в мiй

макiнтош - перше, що надибали пальцi; я ж натягнув трусики; по чому ми

обстежили становище. На тацi стояло аж п'ять ужитих склянок, що в сенсi

прикмет лише важчало справу. Дверi були зле зачиненi. На пiдлозi валялось

чоловiче светро, та пара безформених жовнiрських штанiв захисного кольору.

Ми довго трясли їх володаря; нарештi нещасний очуняв. Виявилось, що вiн

зовсiм утратив пам'ять. Мовлячи з акцентом, який Рита визначила як "чисто

бруклiнський", вiн ображено iнсинуював, що ми (в який спосiб?) привласнили

його (геть нiкчемну!) персону. Ми його швидесенько одягли й потiм залишили в