Лоліта

одному вiн мав успiх: йому вдалось демонiчною сiттю остаточно обплутати мене

й мою звивчасту, рвучку журбу. З безкiнечною майстернiстю клоуна-канатохiдця

вiн шарпався й запинався, й незрозумiлим чином вертався в стан рiвноваги,

завше, втiм, залишаючи менi спортивну надiю - якщо можна так висловитись,

коли йдеться про зраду, лють, спустошенiсть, жах i ненависть - що наступного

разу вiн нарештi перетисне. Цього так нiколи й не сталось - хоч вiн чортзна

як пiдставлявся. Ми всi в захватi вiд акробата в блискiтках, який з

класичною грацiєю й точнiстю йде по натягнутiй пiд ним струнi в тальковому

свiтлi прожекторiв; та скiльки бiльше тонкого мистецтва виказує гротесковий

фахiвець просiдаючого каната, вдягнений в лахмiття опудала й пародiюючий

п'яного! Чи не менi таке оцiнити...

Якщо цi зоставленi ним жартiвнi позначки й не встановлювали його особи,

вони зате вiдбивали його характер, - чи то радше певний однорiдний i

яскравий характер. В його "жанрi", типовi гумору (принаймнi в найкращих

проявах цього гумору), в "тонi" розуму, я знаходив дещо властиве менi. Вiн

iмiтував мене й брав на кпини. Його натяки вiдзначались певною вишуканiстю.

Вiн був начитаний. Вiн говорив французькою. Вiн був обiзнаний в дедалогiї й

логомантiї. Вiн милував еротику. Начерк в нього схожий був на жiночий. Вiн

мiг змiнити iм'я, та не мiг замаскувати, попри всi спроби перевдягти їх,

деякi лiтери, як наприклад його дуже своєрiднi "т" i "у". Острiв Quelquepart