Лоліта

мене вивести. Я поглянув на її руку; вона забрала її. Iдучи - iдучи з

власної волi, - я почув, як Долорес Гейз повторює менi, щоб я завтра вранцi

принiс їй - не могла пригадати всього, що їй треба було в сенсi носильних та

iнших речей: "Принеси менi", крикнула вона (вже поза полем зору, адже дверi

здригнулись, дверi зачинялись, дверi зачинились) - "принеси менi всю нову

сiру валiзу та мамину, мамину! "; та наступного ранку я дрижав од застуди, й

був ущент п'яний, i вмирав у мотельному лiжку, де вона пролежала всього

кiлька хвилин, i все, що я був сильний зробити, з огляду на цi колами бiгучi

обставини, було послати їй обидвi валiзи з коханцем моєї вдiвоньки, могутнiм

i щиросердим водiєм вантажiвки. Я ясно бачив собi, як моя дiвчинка показує

Марiї свої клейноди... Звiсно, я був у дещо нестямному станi, й наступного

дня я ще такий був хитливий i несформований, що, коли поглянув у вiкно

ванної на сумiжну галявку, то побачив гарний молодий ровер моєї Доллi, що

стояв там на своїй пiдпорцi, причому грацiйне переднє колесо було вiдвернуте

вiд мене, як завжди, а на сiдлi сидiв горобець, - та це був ровер господинi,

i зi слабкою усмiшкою хитаючи головою вслiд нiжному видиву, я ледь дочалапав

до лiжка й довго лежав, тихо i свято, як сказано - цитую не зовсiм точно - в

Роберта Браунiнга -

Свята правда! Як Долорес

На зеленому лужку