Лоліта

кохання, книжки, за якими я їздив за шiстдесят миль, щоб вiднайти це все для

неї: "Драматичнi Твори" Браунiнга; "Iсторiя Танцю"; "Клоуни та Коломбiни";

"Руський Балет"; "Квiти Шпичастих Гiр"; "Антологiя еатральної Гiльдiї" й

"Тенiс" Олени Вiлльс, яка виграла свiй перший нацiональний чемпiонат у

п'ятнадцять рокiв. На ту хвилину як я, хитаючись пiд ношею, пiдходив до

дверей лолiтчиної приватної палати, що коштувала менi тринадцять доларiв в

день, Марiя Лор (молода курва, доглядальниця, яка з першого дня мене

зненавидiла) наразi виходила звiдти з рештками лолiтчиного снiданку на тацi:

вона зi спритним грохiтком поставила тацю на стiлець у коридорi, й, вихляючи

задом, чкурнула знову в кiмнату, - певно, щоб попередити бiдну маленьку

Долорес, що старий тиран пiдкрадається на гумових пiдошвах, з букiнiстичним

мотлохом i букетом: останнiй я скомбiнував з диких квiтiв i красивого листя,

якi я зiбрав власними гантированими руками на гiрському перевалi, при перших

променях сонця (я майже не спав весь той роковий тиждень).

А як годують мою Карменсiту? Мигцем я поглянув на тацю. На заплямованiй

яєчним жовтком тарiлцi валявся пожмаканий конверт. Ранiше вiн мiстив щось,

судячи по рiвному скраю, та адреси не було - нiчого не було, крiм зеленої,

кепсько-фальшивої геральдичної вiньєтки з назвою мотелю "Пандерозова Сосна".

Тут я зробив маленьке шассе-круазе з Марiєю, яка вибiгала поквапно знову з

лолiтчиної кiмнати, - дивно, як вони хутко рухаються й мало встигають