Лоліта

всi цi наркотики - "снiжок", "сiк радостi" тощо).

Менi поболювало горло; я стояв, глитаючи, край вiкна й дивився на

романтичну скелю, повислу високо в реготливому, змовницькому небi.

"Моя Кармен", звернувся я до неї (iнодi я звав її цим iм'ям), "ми

лишимо це пересохле, запалене, свербляче мiсто як тiльки тобi дозволять

пiднятись".

"До речi - менi потрiбнi мої речi", проказала гiтанонька, пiднявши

горбом колiна й перейшовши на iншу сторiнку газети.

"Тому що, знаєш", продовжував я, "нема сенсу сидiти в цьому мiстi".

"Нема сенсу сидiти будь-де", сказала Лолiта.

Я опустився в кретонове крiсло й, розкривши красивий ботанiчний атлас,

спробував, у зумливiй вiд спеки тишi, знайти в ньому мої квiти. Це виявилось

неможливим. Трохи згодом десь в коридорi пролунав музикальний дзвiночок.

Я не думаю, щоб у цьому претензiйному шпиталi було бiльше дюжини хворих

(з них "троє або четверо божевiльних", як менi весело заявила раз Лолiта);

i, звичайно, службовцi мали надто багато вiльного часу. Проте - теж задля

шику - суворо додержувались правил. Визнаю, що часто приходив у не вказанi

для вiдвiдин години. В поривi мрiйливого лукавства, схильна до видiнь Марiя

Лор (наступного разу їй примариться une belle dame toute en bleu,

пропливаюча по Гримучiй Ярузi в Нью-Лурдi), схопила мене за рукав, силячись