Лоліта

"Якi жахнi жалобнi квiти", сказала вона, беручи букет. "Та все одно -

спасибi. Тiльки зласкався, прошу, облиш французьку - це тiльки дратує

людей".

Тут знову вбiгла звичайним своїм алюром стигла молода шльондра, пахнучи

сечею й часником, з газетою "Дезерет", яку моя чудовна пацiєнтка шпарко

схопила, не звертаючи уваги на розкiшно iлюстрованi томи, принесенi мною.

"Моя сестра Анна", сказала басконка (завершуючи колись повiдомлене

новою думкою) "працює в Пандерозi".

Завжди менi шкода Синьої Бороди. Цi брутальнi брати... Est-ce que tu ne

m'aimes plus, ma Carmen? Нiколи не кохала. Я тепер не тiльки знав, що моя

любов безнадiйна, ба також знав, що вони вдвох щось замислюють, змовляючись

по-баскському або по-земфiрському, проти мого безнадiйного кохання. Скажу

бiльше: Лолiта вела подвiйну гру, адже вона шила в дурнi i глупу,

сентиментальну Марiю, якiй повiдала, ймовiрно, що хоче жити в життєрадiсного

дядечка, а не в жорстокого, мрячного батька. Й друга доглядальниця, якої я

так i не добачив, i дурник, що вкочував койки та гроби в лiфт, i пара

iдiотських зелених папужок, якi займали клiтку в приймальнi - всi, всi вони

брали участь в пiдлiй змовi. Марiя, певно, думала, що комедiйний татко

Професор Гумбертольдi перешкоджає любовнiй iнтризi мiж Долорес i замiсником

батька, гладiйком Ромео (ба не забудьмо, що ти був гладенький, Ромко, попри