Лоліта

закрiпленню вiдчаю й знемоги в людини, я лiг у лiжко - у її лiжко, пахнуче

каштанами й ружами, й м'ятними льодяниками, й тими вельми тонкими, вельми

своєрiдними французькими парфумами, якими вiднедавна я дозволяв їй

користуватися, я нiяк не мiг збагнути простий факт, що вперше за два роки я

розлучився з Лолiтою. Знагла менi подумалось, що її хвороба є власне дивним

розвитком основної теми, що в цiй хворобi саме такий присмак i тон, як у

довгої низки зчеплених вражень, бентежливих i болiсних для мене в путi; я

уявляв, як таємний агент або таємний коханець, або мерзенний пустун, або

виплiд моїх галюцинацiй - однаково хто - нишпорить навколо лiкарнi. Аврора

ледь "зiгрiла руки", як кажуть збирачi лаванди на моїй батькiвщинi, а я вже

знову стремiв пробитись у цю фортецю - стукав у зеленi її дверi, не

поснiдавши, не сiвши на отвiр, не бачачи кiнця терзанням.

Це було у вiвторок, а в середу або четвер, дивно реагуючи - ласочка

моя! - на якусь "сироватку" (зi сперми спрута або слини слона), вона майже

зовсiм одужала, й лiкар сказав, що "денька за два вона буде знову стрибати".

Я до неї заходив десь двiчi на день, - всього, можливо, вiсiм разiв, -

та тiльки останнi вiдвiдини чiтко закарбувались менi в пам'ятi. Того дня для

мене було великим подвигом вийти з дому хоча б як, адже я себе вже так

вiдчував, наче мене вилущив грип, який взявся тепер за мене. Нiхто не

дiзнається, яких зусиль менi коштувало вiднести все це до неї - букет, тягар