Лоліта

Нарештi я повернувся до запаркованого воза й не знаю, скiльки годин

просидiв у ньому, скандзюбившись у пiтьмi, оголомшений незвичайною самотою,

дивлячись iз роззявленим ротом то на блякло освiтлений, вельми коробчатий i

пласко-стрiховий шпиталь, що стояв нiби навкорячки посеред свого муравчатого

квадрата, то на димову розсип зiрок i на срiблясто-щербистi гiрськi висоти,

де цiєї пори батько Марiї, самотнiй Жозеф Лор мрiяв про ночiвлi в Олоронi,

Лагорi, Роласi - або збещував вiвцю. Духмянi маячiння такого роду завжди

слугували менi розрадою в хвилини особливого душевного напруження, й тiльки

коли вiдчув, що попри часте припадання до фляжки, дрижу вiд холоду безсонної

ночi, вирiшив я поїхати знову в мотель. Провiдниця-вiдьма щезла, а дорогу я

вiдав погано. Широкi гравiйнi вулицi перетинали так i сяк примарнi

прямокутники. Я смутно розрiзнив щось на зразок силуету шибеницi, та це

певно був просто гiмнастичний прилад на шкiльному подвiр'ї, а в iншому

кварталi, схожому на пустище, вирiс проти мене в куполоподiбнiй тишi блiдий

храм якоїсь мiсцевої секти.

Нарештi я виїхав на шосе й невдовзi побачив неоновий знак Срiбної Шпори

з аметистовим надписом "Все зайнято", навколо якого мигтiли мiльйони

мотельних метеликiв, званих "млинарями" - чи то вiд "линути", чи то вiд

мучнистого вiдтiнку на свiтлi, й коли, близько третьої ранку, пiсля одного з

тих несвоєчасних гарячих душiв, котрi, наче якийсь фiксаж, тiльки сприяють