Лоліта

вас, докторе Блю, а чому вас не люблю, я сам не вiдаю, докторе Блю. Не маю

сумнiву, що його вченiсть значно поступалась його репутацiї. Вiн запевнив

мене, що в неї "вiрусна iнфекцiя", i коли я пригадав її нещодавню iнфлюенцу,

сухо сказав, що це iнший мiкроб i що в нього сорок таких пацiєнтiв на руках

(все це звучить, звичайно, як "гарячка" старих белетристiв). Я подумав, чи

не сказати отак зi смiшком, на всяк випадок (хтозна, що вони там можуть

добачити), що не так давно моя п'ятнадцятирiчна донька зазнала маленької

аварiї, невдало перелазячи через гострий частокiл разом з молодим приятелем,

та усвiдомлюючи, що я зовсiм п'яний, вирiшив вiдкласти це повiдомлення до

бiльш сприятливого часу. Долорес далi дорослiшала: невсмiхненiй

блондинцi-секретарцi, паршивiй хвойдi, я сказав, що моїй доньцi "в цiлому,

шiстнадцять". Поки я не дивився, мою дiвчинку поцупили в мене! Марно я

наполягав, щоб менi дозволили збавити нiч на матi (з надписом "Ласкаво

просимо") в однiй з комiрчин їх клятої лiкарнi. Я бiгав угору та вниз по

конструктивiстських сходах, прагнучи дiстатись до моєї ласочки, яку треба

було попередити, щоб вона не базiкала, особливо, якщо голова в неї в iмлi,

як в усiх нас. В якусь мить я зле облаяв украй молоденьку й украй нахабну

сестру з гiпертрофiєю заду й агатовими очима - баскського (кс-кс, кицько!)

походження, як я довiдався далi: батько її був одним з тих чабанiв, яких

ввозять сюди для тренування вiвчарок.