Лоліта

що в неї сорок i двi десятих, чим принаймнi пояснювався її стан. Я знав, що

в iстеричних нiмфеточок температура пiдiймається до фантастичних стопнiв, -

навiть вище тiєї точки, за якою звичайнi люди вмирають; i я би обмежився

тим, що дав би їй ковток гаряченького глiнтвейну, та двi аспiринки, та

губами ввiбрав би жарок до останку, якби при ретельному оглядi привабний

вiдросток у глибинi пiднебiння, один з головних коралiв її тiла, не виявився

цiлком вогняного вiдтiнку. Я роздягнув дiвчинку. Подих у неї був

гiрко-солодким. Її коричнева ружа на смак вiдзивалася кров'ю. Її iздригало з

голови до нiг. Коли вона поскаржилась, що не може повернути голову вiд болю

в шиї, я, як усякий американський батько, подумав про полiомелiт. Кинувши

всяку надiю на статевi стосунки, я оповив дитину в шотландський плед i понiс

до авта. Ласкава Мiсiс Гейз мiж тим подзвонила мiсцевому лiкарю.

"Вам пощастило, що це сталось саме тут", сказала вона, адже не тiльки

доктор Блю вважався свiтилом у всьому районi, ба Ельфiнстонiвський шпиталь

був обладнаний у найновiшому дусi, попри обмежений вмiст. Нiби мене

переслiдував лiсовий цар, як в гетевському "Королi Ельфiв" (та на цей раз

любитель не хлопчикiв, а дiвчаток), я з нею поскакав прямо в слiпучий захiд,

що вже сочився зi сторони оболонi. Моїм провiдником була маленька старушка

зразка портативної вiдьми (можливо, одна з кузин Erlk nig'a), яку менi

позичила Мiсiс Гейз, i якої я бiльше нiколи в життi не бачив. Я не люблю