Лоліта

розпорошила хоча б як, бодай через брехню, тяжкий жах, сповиваючий мене - як

раптом ми опинились позаду дивно судомної пари, - на кшталт того, як

зiштовхується одна пара з iншою в iдилiчнiй обстановцi старих комедiй. Бiлль

та Фей геть знемагали вiд смiху - ми вочевидь прийшли посеред якогось їх

приватного жартування. Це не мало бiльше значення.

Таким тоном, неначе це не мало великого сенсу, неначе життя автоматично

котилося далi по колу всечасних забав, Лолiта сказала, що пiде перевдягатись

для купання, - хотiла пошвендятись бiля басейну: бо день був дивний, Лолiто!

21.

"Ло! Лоло! Лолiто!" - чую свої вигуки з порога в сонячну далину,

причому акустика часу, склепiнчастого часу, додає моєму зову та його

зрадницькiй хриплостi так багато тривоги, пристрастi й муки, що їй-право,

будь Лолiта мертва, ривком розкрився б її застiбнутий блискавкою нейлоновий

саван. Я, нарештi, здогнав її посеред гладкої муравистої тераси - вона

втекла, поки я перевдягався. Ах, Лолiта! Вона там гралася з песиком - з

песиком, а не зi мною. Пес (якийсь напiвтер'єр) пускав i знову захлопував у

зубах - та ще якось приганяв до щелепи - вогкий червоний гутаперчевий

м'ячик; переднiми лапами брав швидкi акорди на пружному газонi; й кудись

ускакував. Менi тiльки хотiлося знати, де вона, я все'дно не мiг купатись

через жахливий стан мого серця, та кому яке було дiло, i ось вона грала з