Лоліта

Мене мучила спрага; я попрямував до фонтанчика питної води. Цим

скористався рудий, щоб пiдiйти до мене та скромною мовою запросити на гру

вчотирьох.

"Мене звуть Бiлль Мiд", сказав вiн, "а це, Фей Пейдж, актриска. Ма

фiансе" - додав вiн (вказуючи своєю безглуздо заброньованою ракетою на

свiтську Фей, яка вже базiкала з Лолiтою). Я почав був вiдмовляти: "Дякую,

але" - (ненавиджу, коли мою чистокровку вплутують у псуячню кепських

чоботарiв), коли мене вiдтягнув дивовижно музикальний оклик: окремий козачок

дрiботiв униз сходинками до нашого майданчика й робив менi знаки. Виявилось,

що мене волiють на телефонi для екстреного позамiського виклику, - такого

екстреного, що для мене навiть "тримають лiнiю".

"Йду", сказав я, схопив пiджак (важкiсть кольта у внутрiшнiй кишенi) й

сказав Лолiтi, що зараз повернусь. Вона як раз пiднiмала м'ячик (у

європейський спосiб, тобто сполученим злином носка ноги й ребра ракети, що

було одною з небагатьох гарних речей, яким я її навчив) i всмiхнулась, -

вона всмiхнулась менi!

Певний зловiсний штиль дозволяв серцю триматись на плаву, поки я

слiдував за хлопчиськом до готелю. Є коротка американська фраза, в якiй

викриття, вiдомста, катiвня, смерть i вiчнiсть виражаються через на подив

вiдразливу формулу "дзiс iс iт", - "ось воно!", "отож-бо воно так!" Я