Лоліта

пiдступна в звичайному життi, тут проявляла таку невиннiсть, таку

вiдвертiсть, таку зичливiсть в сенсi пласировки, що навiть посередньому, але

впертому гравцевi, як би коряво й невмiло вiн нi грав, вдавалось так

прихлопнути й пiдрiзати м'яча, щоб продлубати собi шлях до перемоги. Попри

малий рiст, вона покривала всю свою половину (1053 квадратних фути)

майданчика з надзвичайною легкiстю, вже вступивши в ритм обмiну, й допоки

могла цим ритмом керувати; та всяка рiзка атака, всяка раптова змiна тактики

з боку противника приводили її в стан повної безпорадностi. Їй, скажiмо,

бракувало одного пункту, щоб виграти партiю - тут-то її другий сервiс, який,

доволi типово, був навiть сильнiшим та бiльш стильним нiж перший (адже в неї

були вiдсутнi тi внутрiшнi затримки, якi знайомi обережним гравцям) звучно

вдарявся об арфову струну сiтки - й вiдскакував в аут. Вiдшлiфована бiсерка

її "спарного" удару пiдхоплювалась i поверталась у кут противником, в якого,

здавалось, чотири ноги й крива шкрябанка в руках. Її драматичнi драйви й

дивовижнi злетники пренаївно падали йому до нiг. Знов i знов вона мазала

легкий м'яч - i, смiючись, пародiювала досаду тим, що схилялась уперед в

балетнiй знемозi, з навислим з лоба локоном. До того безплiдними виявлялись

її грацiя та блиск, що вона навiть не могла побити задиханого Гумберта,

основний удар якого був старомодний "пiд'ємний" драйв.

Думаю, що я особливо чутливий до магiї iгор. В моїх шахових сесiях з