Лоліта

Гастоном я бачив замiсть дошки квадратове заглиблення, повне прозорої

морської води з рiдкими мушлями й каверзами, що рожевато свiтились на

рiвному мозаїчному днi, яке бачилось нетямкому партнеровi мутним мулом та

тьмарою сепiї. Перше ж тенiсне навчання, яким я колись мучив Лолiту (до

того, як уроки великого калiфорнiйця стали для неї одкровенням), я тепер

споминав як щось гнiтюче й тужливе - не тiльки тому, що мою безнадiйну

ученицю так вiдразливо дратувала кожна моя порада - але ще й тому, що

дорогоцiнна симетрiя корту, замiсть того, щоб вiдбивати заховану в нiй

гармонiю, ставала зруйнованою вщент незугарнiстю й утомою дитини, яку тiльки

злостила моя педагогiчна бездарнiсть. З тих пiр усе змiнилось, i в той день,

в яснiй калiфорнiйськiй атмосферi Чампiона, на дивовижнiшому кортi край

пiднiжжя крутих кам'яних сходiв, ведучих до "Готель Чампiон", де ми стояли,

менi вчулось, що я можу вiдпочити вiд кошмару невiдомих зрад, занурившись у

чистоту її стиля, її душi, її невiд'ємної грацiї.

День був безвiтряний. Вона лупила мiцно й пласко, з властивим їй

вiльним махом, повертаючи м'яч за м'ячем над самою сiткою вглиб корту, й

ритмiчний розпорядок цих ударiв був такий класично простий, що власне моє

пересування зводилось в цiлому до плавного прогулювання туди-сюди - справжнi

гравцi зрозумiють, що я тут хочу висловити. Рiзаний, доволi густо скошений

сервiс, який я успадкував вiд батька (який навчився йому, в свою чергу, вiд