Лоліта

плiшину i широкi рамена - змусила мене достеменно вивчити всi вози, якi

траплялись на дорогах - iззаду, спереду, збоку, стрiчнi, обгiннi, словом усi

машини пiд мiнливим сонцем: авто статечного вакацiйника з картонною

коробочкою паперових серветок "Недоторка" в задньому вiкнi, нерозсудливо

ринучий старий Форд бiдняка, набитий блiдими дiтьми, з головою кудлатого

собаки, посталого у вiкнi; й зiгнутим внаслiдок зiткнення крилом; седанчик

самiтника, весь заповнений всерединi костюмами на вiшаках; великий товстий

причеп - цiлий пересувний будинок, незворушно байдужий до ланцюга розлючених

возiв, що тягнувся за ним; спортивна машина з дiвкою, яка люб'язно

розташувалась посеред переднього сидiння, щоб бути якомога ближче до парубка

за кермом; авто з перевернутим на даху човном... Сiра машина, що гальмує

перед нами, сiра машина, що наздоганяє нас.

Раз якось, в районi Скелястих Гiр, десь мiж Сноу та Чампiон, ми

котились ледь помiтно пiд ухил i тодi-то менi вдалося вдруге ясно побачити

Закоханого Сищика. Сiра примара за нами потемнiла, стала густiшою, постала

компактною Домiнiонною Синню... Раптом моє авто, нiби вiдгукнувшись на муки

мого бiдного серця, почало якось скочуватися й ковзати сюди-туди, причому

з-пiд нього линуло безпорадне "хляп-хляп-хляп".

"Шина капут, мiстере", - весело проказала моя добра дiвчинка.

Я зупинився - на краю гiрської прiрви. Лолiта склала на грудях руки й