Лоліта

розчинялись в легкому туманi. Велетна перша лiтера мiста, складена з бiлих

каменiв на вислому схилi, здавалась iнiцiалом мого жаху.

Нова, прекрасна будiвля поштамту, з якої я щойно вибiг, стояла межи ще

не розбудженим кiнематографом та змовницькою групою тополь. Була дев'ята

година ранку - за часом гiрської зони. Вулиця називалась Головною. Я йшов по

синьому її боку, вдивляючись у протилежний: його вже зачарував та оздобив

один з тих крихких ранкiв на початку лiта, в яких є i спалахи скла там i тут

i щось на зразок загального коливання й майже запаморочної знемоги перед

перспективою нестерпно спекотного пiвдня. Перетнувши вулицю, я став блукати

й наче перегортати вивiски довгого ряду домiв: Аптека, Нерухоме Майно, Моди,

Автовi частини, Кав'ярня, Спортивнi Товари, Нерухоме Майно, Меблi,

Електроприлади, Телеграф, Фарбувальня, Бакалiйна. Ах, патрульнику,

патрульнику, моя дочка втекла... Змовившись iз сищиком! Закохавшись в

шантажиста! Скориставшись моєю повною безпораднiстю! Я обговорював з собою

питання, чи не заговорити з одним з нечисленних пiшоходiв. Вiдмовився вiд

цiєї думки. Посидiв у запаркованому возi. Пiшов оглядати мiський сад на

тiньовiй сторонi. Вернувся до Мод i Автових частин. Сказав собi, з шаленим

спалахом сарказму - un ricanement - що треба бути безтямним, щоби її в

чомусь пiдозрювати, що вона от-от з'явиться...

З'явилась.