Лоліта

майже певний, що ми її бачили вчора, коли обiдали в Ананасi".

"Iнодi ти просто огидливий бовдур", сказала Лолiта. "По-перше, Вiвiан -

автор; авторка - це Клер; по-друге, їй сорок рокiв, вона замiжня, й у неї

негритянська кров".

"А я-бо думав", вiв далi я, нiжно кепкуючи з неї, "я-бо думав, що

Куїльтi твоя колишня пасiя - пам'ятаєш, про нього йшлося в милому Рамзделi,

в тi днi, коли ти кохала мене?"

"Що?", вiдказала Лолiта, напружено приндячись, "Рамздельський старий

дантист? Ти мене, певно, плутаєш з якоюсь iншою легкою на передок штучкою".

I я подумав собi, як оцi штучки все, все забувають, мiж тим як ми,

старi шанувальники їх, здригаємось над кожним завiтним вершком їх

нiмфетства...

19.

З Лолiтчиного вiдома та схвалення я перед вiд'їздом звелiв

бердслейському поштмайстру надсилати нашi листи до запитання спершу в Уейс,

а пiсля п'ятнадцятого червня в Ельфiнстон. Наступного ранку ми вiдвiдали

Уейський Поштамт, де нам довелось чекати в короткому, але неквапливому

хвостi. Безтурботна Лолiта стала вивчати фотографiї шахраїв, виставленi в

простiнку. Красень Анатолiй Брянський, вiн же Тонi Браун, вiн же Антонi

Брiан, очi - карi, колiр обличчя - блiдий, розшукувався полiцiєю по