Лоліта

питання; та вона не припиняла свого клоунського базiкання, й далi теревенячи

про те, яка вона нещаслива зi мною, й хоче негайно зi мною розлучитись.

"Mais qui est-ce?" загорлав я нарештi, двигнувши її кулаком по колiну, й

вона, навiть не зморщившись, втупилась в мене, наче вiдповiдь була такою

простою, що й пояснень не треба. За цим швидко звела плечем i вказала

пальцем на м'язисту потилицю водiя. Той загальмував близько невеликої

кав'яренки й представився. Не можу пригадати його кумедного прiзвища, але

через стiльки рокiв вiн бачиться менi ще зовсiм ясно - кремезний русак,

колишнiй полковник Бiлої Армiї, пишновусий, острижений їжаком. (Таких як вiн

не одна тисяча жила з цього безтямного промислу в Парижi). Ми сiли за

столик, бiлогвардiєць замовив вино, а Валерiя, поклавши на колiно промоклу

серветку, говорила далi - в мене радше, нiж зi мною: у цей величний келих

вона сипала слова з безупиннiстю, якої я й не чекав вiд неї, причому щомитi

вибухала залпом польських або росiйських фраз у напрямi свого незворушного

коханця. Становище ставало абсурдним, i воно стало абсурднiшим, коли

таксомобiльний полковник, iз хазяйською усмiшкою перервавши Валерiю, почав

розвивати власнi домисли й задуми. Промовляючи потворною французькою, вiн

накреслив ту царину любовi та працi, в яку вiн наважився ввiйти за руку зi

своєю жiночкою. Вона ж тепер зайнялася своїм виглядом, сидячи мiж ним та

мною: пiдмальовувала випнутi губки, виправляла подзьобуванням пальцiв (при