Лоліта

зламанiй скриньцi), ймовiрно врятувала мене вiд роз'юшеного носа. Та

байдуже: з часом помста за мене приспiла. Один з Пасадени сказав менi якось,

що мiсiс Максимович, роджена Зборовська, сконала в пологах 1945 року. Вона з

чоловiком потрапила якимсь чином з Францiї до Калiфорнiї; там, протягом

цiлого року, за достойний оклад, вони слугували об'єктами дослiдження, що

його провадив вiдомий американський етнолог. Дослiд мав на метi встановити

людськi (iндивiдуальнi та расовi) реакцiї на живлення лишень бананами та

фiнiками при сталому перебуваннi навкорячки. Мiй оповiдувач, за фахом лiкар,

присягався менi, що бачив на власнi очi обох - огрядну Валечку та її

полковника, на той час посивiлого й також сильно згрубiлого, як вони

старанно плазували по полiрованiй пiдлозi уздовж ряду ясно освiтлених

примiщень (в одному були фрукти, в iншому вода, в третьому пiдстилки, i

т.д.) у товариствi декiлькох iнших найнятих чотириногих, набраних серед

терплячих i беззахисних верств. Я тодi-таки спробував вiдшукати в

антропологiчному часопису результати цих дослiджень, та напевно вони ще не

були оприлюдненi. Звiсно, цим науковим плодам потрiбен час для кiнцевого

дозрiвання. Маю надiю, що звiт буде iлюстрований добрими фотографiями, коли

вiн з'явиться, проте не надто ймовiрно, щоб тюремнi бiблiотеки одержували

подiбнi працi. Та, якою я змушений нинi користуватись, є винятковим

прикладом кепського еклектизму, який керує вибором книжок у закладах,