Лоліта

цьому строюючи пiдборiддя) виперед блузки й так далi, а вiн мiж тим говорив

про неї, не тiльки як начебто її не було з нами, але так, як буцiм вона була

сирiткою, котру наразi переводили задля її ж добра вiд одного мудрого

опiкуна до iншого, мудрiшого; i хоч мiй безпорадний гнiв перебiльшував i

можливо паплюжив усi враження, присягаюсь, що полковник преспокiйно радився

зi мною щодо таких речей як її дiєта, регули, гардероб, i книжки, якi вона

вже читала чи повинна була прочитати. "Здається менi, казав вiн, їй до

вподоби Жан Крiстоф - як ви гадаєте?" О, вiн був сущий лiтературознавець,

цей добродiй Таксович.

Я поклав край його дзижчанню тим, що запросив Валерiю зiбрати свiй

жалюгiдний скарб негайно, на що пошляк полковник заявив, що охоче знесе його

в авто власноруч. Взявшись до виконання обов'язку, вiн повiз Гумбертiв,

мосьє та мадам, додому, й повз весь шлях Валерiя говорила, а Гумберт Грiзний

внутрiшньо радився з Гумбертом Покiрним, кого саме заб'є Гумберт Гумберт -

її, чи її любого приятеля, або обох, або нiкого. Згадую, як одного разу я

мав у руках пiстолет, що належав студентовi-спокласнику, в ту пору мого

життя (здається, я про ту пору не згадав, та це не до потреби), коли я

плекав думку насолодитись його сестрою (вкрай сяйливою нiмфеткою, з великим

чорним бантом) i потiм застрелитись. Тепер же я питав себе, чи варта була

Валечка (як її називав полковник) того, щоб застрелити її, задушити або