Лоліта

"Якщо вiн дiйсно полiцiант", вiдповiла вона верескливо, та доволi

розумно, "то дурнiше за все було б показати йому, що ми перелякались.

Iгноруй його, татку".

"Вiн спитав тебе, куди ми їдемо?"

"Ет, це вiн вже сам знає!" (глузлива вiдповiдь).

"В усякому разi", сказав я, вiдступаючи, "я тепер побачив його пику.

Красою вiн не вiдрiзняється. Мiж iншим, вiн дуже схожий на мого двоюрiдного

стрия, на прiзвище Трапп".

"Може вiн i є Трапп. На твоєму мiсцi я б - ах, диви, всi дев'ятки

перетворюються в наступну тисячу. Коли я була зовсiм маленька", несподiвано

сказала вона, вказуючи на одометр, "я була впевнена, що нулi зупиняться й

перетворяться знов на дев'ятки, якщо мама погодиться дати заднiй хiд".

Вперше, здається, вона так невмисно пригадувала догумбертiвське

дитинство; можливо, що сцена навчила її таким реплiкам. Цiлком мовчазно ми

рушили далi. Погоня щезла.

Та вже наступного дня, як бiль рокової недуги, який повертається мiрою

того, як слабнуть i морфiй i надiя, вiн знову з'явився за нами, цей гладкий

червоний звiр. Проїзду на шосе того дня було мало; нiхто нiкого не обганяв,

i нiхто не стремiв затиснутись мiж нашим скромним синеньким возом та його

державною червонотiнню: пустун чародiй нiби заворожив iнтервал, встановив