Лоліта

про щось серйозне та невiдкладне. Мене особливо вразила - вразила з болючою

силою - якась велемовна свобода її поведiнки, яку менi важко змалювати, та

це було так, нiби вони знали одне одного давно, бiльше мiсяця, може. За тим

я побачив, як вiн пошкрябав щоку, кивнув, повернувся й пiшов назад до своєї

машини - широкої будови, доволi кремезний добродiй мого вiку, дещо схожий на

покiйного Густава Траппа, швейцарського кузена мого батька, з такимож, як у

дядька Густава, рiвно засмаглим обличчям, бiльш округлим, нiж моє,

пiдстриженими темними вусиками й дегенеративним ротом у виглядi рожевого

пуп'янка. Лолiта вивчала дорожню мапу, коли я вернув до воза.

"Про що питав тебе цей ланець, Лолiто?"

"Який ланець? Ах - той. Ах, не знаю. Питав, чи є в мене мапа. Заблукав,

певно".

Ми поїхали далi, i я сказав:

"Тепер послухай, Лолiто. Не знаю, чи ти брешеш менi чи нi, й не знаю,

чи з'їхала ти з розуму або нi, з розуму, й менi однаково на цю хвилину; та

цей добродiй їхав за нами весь день, i я вчора бачив його вiз в нас у

заїздi, i я маю пiдозру, що це полiцiйний агент. Тобi добре вiдомо, що

трапиться й куди тебе вiдправлять, якщо полiцiя винюхає щось. А тепер скажи

абсолютно точно, що вiн сказав i що ти вiдповiла йому".

Вона засмiялась.