Лоліта

Будучи вбивцею, маючим разючу, але нерiвну, норовисту пам'ять, не можу

вам сказати, милостивi мосьпанi та панове, з якого саме дня я знав

достовiрно, що за нами рушить вишневий Як з вiдкидним верхом. Проте пам'ятаю

той перший раз, коли я зовсiм ясно побачив його водiя. Якось надвечiр я

повiльно їхав крiзь струмливу зливу, весь час бачачи червоний привид, який

танув i трiпотiв вiд сластолюбства в мене в боковому люстерку. Та ось шумний

потiк полегшав, застукав дрiбно, а там i зовсiм урвався. Продершись крiзь

хмари, слiпуче сонце хльостонуло по всьому шосе; менi захтiлось купити чорнi

окуляри, i я зупинився при бензозаправному пунктi. Те, що вiдбувалось,

здавалось менi хворобою, злоякiсною пухлиною, проти якої нiчого не можна

було вдiяти, а тому я змислив попросту iгнорувати нашого зимнокрового

переслiдувача, який в закритому виглядi, зупинився трохи позаду нас, при

якiйсь кав'ярнi чи барi з лайдацькою назвою: "ТУРНЮРИ", а нижче: "Потанцюйте

тур з Нюрою". Машину мою напоїли, i я вiдправився в контору, щоб купити

окуляри й заплатити за бензин. Пiдписуючи "путiвний" чек, я спробував

зрозумiти, в якому мiсцi знаходжусь, i випадково визирнув у вiкно. Там я

побачив щось жахливе. Мужчина з широкою спиною, лисуватий, в бежевому

спортивному пiджаку й темнобрунатних штанах, слухав, що повiдомляла йому

Лолiта, яка, висунувшись з нашого воза, казала дуже швидко й при цьому

махала вгору й униз рукою з розчепiреними пальцями, як бувало, коли йшлося