Лоліта

Крестовський, котрий в двадцятих роках спритно застрелив двох збiглих

арештантiв, раз якось приєднався до нас i наповнив ягдташ мiнiатюрним дятлом

- вбитим, до речi, в таку пору року, коли полювання було цiлком заборонене.

В порiвняннi з цими завзятими стрiльцями я, звичайно, був новачок i все

хибив, ба зате iншого разу, коли я ходив один, менi пощастило поранити

бiлку. "Лежи, лежи", шепнув я моєму портативно-компактному камратковi, й

випив за його здоров'я ковток джинанаса.

18.

Читач тепер має забути Каштани та Кольти, щоб прослiдувати за нами далi

на захiд. Найближчi днi були позначенi рядом сильних гроз - або, можливо,

одна й та сама гроза просувалась через усю країну важкими жаб'ячими

скачками, й ми так само не здатнi були її струсити, як сищика Траппа: адже

саме в цi днi передi мною постала загадка Ацтеково-Червоного Яка з вiдкидним

верхом, яка цiлком затулила собою тему лолiтчиних коханцiв.

Цiкаво! Я, котрий ревнував її до кожного стрiчного хлопчака, - дивно,

як я неправильно тлумачив указiвки рока! Можливо, що за зиму мою обачнiсть

приспала скромна поведiнка Лолiти; та в усякому разi навiть божевiльний

либонь не був би таким дурним, щоб припустити, що якийсь Гумберт Другий

шпарко женеться за Гумбертом Першим та його нiмфеткою, пiд акомпанемент

зевсових потiшних вогнiв, через великi й вельми незгляднi рiвнини. В мене