Лоліта

Каштанових Котеджах. Остаточно вже прокинувшись на четверту годину ранку, я

впевнився, що дiвчинка ще спить (розкривши рота, неначе сумливо вдивляючись

у безтямне дивацьке життя, яке ми все ж збудували для неї так-сяк), i що

дорогоцiнний вмiст "луїзетти" в безпецi. Там, дбайливо загорнутий в бiлий

вовняний шарф, перебував кишеньковий пiстолет: калiбр - нуль тридцять два,

вмiст - вiсiм набоїв, довжина - близько одної дев'ятої росту Лолiти, держиця

- горiхова в клiтину, сталева вiддiлка - цiлком воронована. Я його

успадкував вiд покiйного Гарольда Гейза разом з каталогом, де в одному

мiсцi, з безтурботним невiглаством, зазначалось: "так саме добре корисний по

вiдношенню до будинку i автомобiля, як i до особи". Вiн був у шухлядi,

готовий до негайного застосування щодо особи чи осiб; курок був цiлком

зведений, та "рухомий запiр" був на запобiжнику задля протидiї ненавмисному

спуску. Не слiд забувати, що пiстолет є фрейдистичний символ центральної

правiтцiвської кiнцiвки.

Мене тепер тiшило, що вiн у мене з собою, - й особливо тiшило те, що я

навчився ним користуватись два роки тому, в сосняку бiля мого й

шарлоттиного, схожого на пiсковий годинник, озера. Фарло, з яким я ходив по

цьому глухому лiсу, стрiляв досконало: йому вдалось поцiлити з кольта в

колiбрi, хоч треба сказати, що в сенсi трофея залишилось вiд пташки небагато

- лишень купка райдужного пуху. Огрядний екс-полiцiянт, на прiзвище