Лоліта

мене. Вона ще не купалась, одначе, встигла пофарбити губи, замазавши якимсь

чином свої великi переднi зуби - вони лиснiли як вином облита слонова кiстка

або рожеватi покернi фiшки. I ось, вона так сидiла, зронивши на колiна

сплетенi руки, вся начинена чимось яскравим i диявольським, не маючим геть

нiякого вiдношення до мене.

Я поклав на стiл свiй тяжкий паперовий торбець i кiлька секунд стояв,

просуваючи погляд з її сандалiв i голих щиколоток до блаженно-глупого її

обличчя i знову на цi грiшнi нiжки.

"Ти виходила", сказав я (сандалi брудно облiпила жорства).

"Я щойно пiднялась", вiдповiла вона й додала(перехопивши мiй униз

спрямований погляд): "Я на хвилиночку вийшла - хотiла подивитись, чи йдеш

ти".

Вiдчула банани й розкрутила тiло по напрямку до столу.

Чи мiг я пiдозрювати щось напевно? Звичайно, не мiг, та цi мутнi,

мрiйливi очi, це дивне тепло, яке йшло з неї... Я нiчого не сказав, тiльки

подивився на стежку, що так чiтко в'юнчилась в рамi вiкна: всякий, хто

захотiв би скористатись моєю довiрою, знайшов би в цьому вiкнi пречудовий

пункт спостереження. З розбурханим апетитом Лолiта взялася за фрукти. Раптом

менi згадалась догiдлива посмiшка типа з сусiднього котеджу. Я вискочив на

двiр. Усi авта вiдбули, крiм його шарабану, туди влiзала його вагiтна молода