Лоліта

в цiй нещаснiй iсторiї" (яка плавнiсть! яка свiтськiсть!), "правда, я дуже

шкодую" - й так далi й тому подiбне, як говорять цi повiйки.

Я знову спустився на перший поверх, кахикаючи й тримаючись за серце.

Лолiта сидiла тепер у вiтальнi, в своєму наймилiшому шкiряному крiслi. Вона

сидiла розлiгшись, викушуючи задирку, стежачи за мною глузливим поглядом

безсердечних, димчастих очей i не припиняючи гойдати табурет, на який

поставила п'ятку витягнутої, в однiй шкарпетцi, ноги, i з нападом гидливого

болю я побачив ясно, як вона перемiнилась з тих пiр, як я познайомився з нею

два роки тому. Чи перемiна вiдбулась в останнi два тижнi? Де була моя

нiжнiсть до неї? Зруйнований мiт! Вона була саме в фокусi мого розпаленого

добiла гнiву. Мла жадання розвiялась, нiчого не залишивши крiм цiєї страшної

свiтлосяйностi. О так, вона перемiнилась! Шкiра обличчя нiчим не

вiдрiзнялась тепер вiд шкiри всякої вульгарної бруднухи-гiмназистки, яка

подiляє з iншими косметичну масть, накладаючи її брудними пальцями на немите

обличчя, i якiй байдуже, чий брудний пiджачний рукав, чия прищами вкрита

щока торкається її лиця. А мiж тим за булих днiв її обличчя було сповите

таким нiжним пушком, так яскрiло росою слiз, коли бувало граючи, я катав її

розчухрану голову в себе на животi! Грубувата червiнь замiнила тепер

свiчення невинностi. Весняна нежить з мiсцевою назвою "кролячої застуди"

забарвила вогнянорожевим кольором пруги її презирливих нiздрiв. Пойнятий