Лоліта

кiстлявеньку п'ясть, i вона крутила нею так i сяк, нишком стараючись знайти

слабке мiсце, щоб вирватись у сприятливу мить, та я тримав її вкрай мiцно й

навiть робив їй украй боляче, за що, сподiюсь, згниє серце в мене в грудях,

i разiв зо два вона сiпнулась так люто, що я злякався, чи не трiснула в неї

п'ясть, i весь час вона пильно дивилась на мене цими своїми незабутнiми

вiчми, в котрих льодяний гнiв боровся з гарячою сльозою, й нашi голоси

затопляли дзвенячий нагорi телефон, i в цю саму мить, як я усвiдомив цей

дзвiн, вона вивiльнилась i - вже нема її.

З персонажами в кiнофiльмах я, певно, подiляю залежнiсть вiд всесильної

machina telephonica i її раптових вторгнень в людськi справи. На цей раз

виявилось, що дзвонить розлючена сусiдка. Схiдне вiкно вiтальнi зоставалось

широко вiдкритим, - з ласкавостi долi штора була опущена; й за цим вiкном

сира чорна нiч кислої ново-англiйської весни, зачаївши подих, пiдслуховувала

нашу зваду. Я завжди собi думав, що тип внутрiшньо паскудної старої дiви,

зовнiшньо схожої на солону пiкшу, - чисто лiтературний продукт схрещення

спорiднених осiб в сучасному американському романi; але тепер я переконаний,

що педантична й блудлива мiс Схiд - або по-справжньому (розкриємо це

iнкогнiто) мiс Фiнтон Лебон - мабуть на три чвертi висунулась iз вiкна своєї

спальнi, силячись вловити суть нашої сварки.

"Який безлад... який галас", квакала слухавка. "Ми не живемо тут в