Лоліта

10.

Iнодi... Ну ж бо, будь ласка, скiльки разiв саме, друже? Чи можете ви

пригадати чотири, п'ять або бiльше таких разiв? Або ж нiяке людське серце не

знесло б бiльше двох - трьох разiв? Iнодi (нiчого не можу сказати на ваше

питання у вiдповiдь), в той час, як Лолiта розхлябано готувала заданий урок,

смокчучи олiвець, розлiгшись впоперек крiсла, й поклавши ногу через його

поруччя, я скидав з себе всi ланцюги педагогiчної стриманостi, вiдмiтав усi

нашi чвари, забував усе своє мужське самолюбство - й буквально накарачках

пiдповзав до твого крiсла, моя Лолiто! Вона тодi дивилась на мене поглядом,

схожим на сiрий волохатий знак запитання (який казав, iз недовiрою, iз

дратуванням: "Як - уже знову?"), адже ти нi разу не зволила збагнуть, що я

здатний, без будь-яких певних задумiв, нестерпно жадати вткнутись обличчям в

твою шотландську спiдничку, моя кохана! Мiй боже - крихкiсть твоїх голих рук

i нiг, мiй боже, як тягнуло мене скласти, обiйняти всi чотири цi прозорi,

вабливi кiнцiвки, нiби ноги складеного жеребчика, й узяти твою голову в мої

недостойнi руки, й пiдтягнути догори шкiру скронь з обох сторiн i поцiлувати

твої окитайченi очi, й - "Ах, вiдчепися, старий павiане!", промовляла ти.

"Христа ради, прошу тебе, нарештi, забратись!" I я вставав з пiдлоги, а ти

дивилась, навмисним смиканням обличчя роблячи мiй нервовий тiк. Та нiчого,

це не має значення, я лишень тварина, нiчого, будьмо продовжувати цю