Лоліта

крижасту дiвчинку з волосявими ногами; Мона ж, хоч i промiнилась якоюсь

грубуватою, чуттєвою красою (причому вона була всього на рiк старша за мою

старiючу коханицю), явно припинила давно бути нiмфеткою, якщо коли-небудь i

була такою. З iншого боку, Єва Розен, маленька "перемiщена особа" з Францiї,

була прикладом того, що й не позначена винятковою красою дiвчинка, може

iнодi проявити, для проникливого любителя, деякi основнi елементи нiмфiйної

звабностi - iдеально-тоненьку, ледь розвинену фiгуру, дивно-затримливий

погляд, припiднятi вилицевi кiстки. Її блискуче мiдяне волосся нагадувало

якщо не кольором, то єдвабистим глянсом, волосся Лолiти. Риси її нiжного,

молочно-блiдого обличчя з рожевими губами й бiлястими вiями позбавленi були

тiєї лисячої шпичастостi, яка властива великому поза-расовому клану

рудоволосих; до того ж вона не носила зеленого - цього мундира їх клану; я

бачу її завжди в чорному або темно-вишневому - в дуже елегантному чорному

полуверi, примiром, i в чорних чобiтках на високих пiдборах; нiгтi вона

мазала гранатово-червоним лаком, i (на велику лолiтчину вiдразу) любила

мовляти по-французьки; iнтонацiї в Єви все ще залишалися дивно-чистими, та

для шкiльних i спортивних термiнiв вона зверталась до американської мови, й

тодi легкий бруклiнський акцент домiшувався до її мови, що забавляло мене в

цiй парижаночцi, що ходила до Ново-англiйської школи з псевдобританськими

зазiханнями. Нажаль, Лолiта, яка спершу з повагою говорила, що "стрий цiєї