Лоліта

шоколадо-буру родимку, розташовану в неї на цiлком вже жiночiй спинi, яку я

оглянув у той вечiр, коли Лолiта й вона вбрались у дуже вiдкритi, пастельних

вiдтiнкiв, сукнi для балу в бутлерiвськiй школi.

Забiгаю трохи вперед, та проти волi пам'ять перебiгає по всiй

клавiатурi, коли думаю про цей навчальний рiк в Бердслеї. У вiдповiдь на мої

розпити про те, з якими Лолiта повивалася хлопчиками, мадемуазель Даль

виказала ввiчливу недомовленiсть. Розмова була того дня, коли Лолiта

вiдправилась грати в тенiс у той вельми "свiтський" спортивний клуб, до

якого Лiнда належала, дзвонила звiдти телефоном, що вона, мабуть,

запiзниться на цiлу годину, та чи я не можу, будь ласка, зайняти Мону, коли

та прийде репетирувати з нею сцену з "Угамування суперечної". Й ось красива

Мона, пускаючи в хiд усi свої модуляцiї, всi чари поводження й голосу, й

зорячи менi в очi з якоюсь (або я помилився?) легкою iскрою кришталевого

посмiху, вiдповiла менi так:

"Правду сказати, сер, Доллi взагалi не думає про жовторотих мальцiв.

Правду сказати, ми з нею суперницi. Й вона i я безумно закоханi в

превелебного Рiґґера (ходячий жарт - я вже згадував цього понурого

здоровезного мужлана з конячою щелепою; вiн мене довiв ледь не до

смертовбивства своїми враженнями вiд поїздки в Швейцарiю, якими дiймав мене

на якомусь чаюваннi для батькiв, не пам'ятаю точно коли)".