Лоліта

"А як пройшов бал?" "Ах, буйовищно!" "Прошу?" "Не бал, а захват.

Словом, вражаючий бал." "Доллi дуже танцювала?" "О, не так вже надто багато

- їй скоро набридло." "А що думає Мона (млосна Мона) про саму Доллi?" "В

якому сенсi, сер?" "Чи вважає вона, що Доллi встигає в школi?" "Що ж,

дiвчисько вона - ух, яка!" "А як щодо загальної поведiнки?" "Дiвчисько, що

треба." "Так, а все ж таки...?" "Файне дiвчисько!" - й зробивши цей

пiдсумок, Мона рвучко зiтхнула, взяла зi столика якусь-там надибану книжку

й, цiлком змiнивши вираз обличчя, удавано схмуривши брови, проказала:

"Розкажiть менi про Бальзака, сер. Чи правда, що вiн був такий дивовижний?"

Вона посунулась так близько до мого крiсла, що я вчув крiзь косметичну муть

парфумiв i кремiв дорослий, нецiкавий запах її власної шкiри. Нагла, дивна

думка хапнула мене: а ну як моя Лолiта зайнялась звiдництвом? Якщо так, вона

обрала невдалу кандидатку собi в замiсницi. Обминаючи зимнокровий погляд

Мони, я з хвилину проговорив про французьку лiтературу. Нарештi, з'явилась

Доллi - й подивилась на нас, зiщуливши димчастi очi. Я залишив колежанок

собi вдвох. На закрутi сходiв було ствiрчате, нiколи не вiдкриване,

павутиною заросле вiконце, в перехрестях якого один квадратик був з

рубiнового скла, й ця кривавiюча рана серед iнших знебарвлених клiтин, а

також її несиметрична позицiя (хiд коня бе вiсiм - це шiсть), завжди мене

глухо тривожили.