Лоліта

французької дiвчинки - мiлiонер", скоро припинила з якихось "свiтських"

мiркувань дружбу з Євою, так i не давши менi часу всолодитись - о, зовсiм

скромно - її духмяними появами в нашому гостинному домi. Любий читач знає,

яке значення я завжди надавав присутностi цiлої зграйки дiвчаток-пажiв,

утiшливо-призових нiмфеток, навколо моєї Лолiти. Деякий час я придивлявся до

Мони Даль, яка вчащала до нас, особливо в весняний семестр, коли Лолiта й

вона так захопилася сценiчним мистецтвом. Я, траплялось, питав себе, якi

тайни обурливо ненадiйна Долорес Гейз повiдомила Монi; адже менi Лолiтонька

встигла вицвенькати - уступивши моїй нагальнiй i добре сплачуванiй мольбi -

вкрай нечуванi подробицi стосовно роману, здiяного Моною на атлантичному

курортi з якимсь моряком. Характерно, що Лолiта обрала собi в повiрницi

грацiйну, холодну, досвiдчену, блудливу Мону, яку я чув раз (недочув, за

клятвеним запевненням Лолiти), що вона недбало казала в передпокої (Лолiта

щойно зазначила про своє светро, що воно з "незайманої", мовляв, вовни): "От

i все, що ти маєш у сенсi незайманостi, любонько моя". Голос у Мони

вирiзнявся курйозною хрипоткою; вона накручувала в доброго перукаря своє

тьмяно-чорне волосся й носила великi серги; мала бурштино-карi, злегка на

викотi, очi й барвнi вуста. Лолiта розповiдала, що вчительки гудили Мону за

те що вона навiшує на себе так багато стразових прикрас. У неї дрижали руки.

Над нею тяжiв розумовий коефiцiєнт в сто п'ятдесят пунктiв. Зазначу ще