Лоліта

кабiнетнiй койцi пiсля короткої сесiї обожнювання й розпачi в холоднiй

спальнi в Лолiти, й пригадуючи подiї завершеного дня, я стежив за власним

обрисом, який крався, а не просто проходив перед розпаленим оком моєї уяви.

Я назирав, як д-р Гумберт, "красивий брюнет" бульварних романiв, з домiшкою,

можливо, кельтської кровi в жилах, який належить, певно, до консервативної,

якщо не консервативнiшої церкви, виходить проводити доньку до школи. Я

спостерiгав, як вiн вiтає повiльною усмiшкою й приємним рухом брiв (чорних i

густих, як у мужчин на рекламах) добру панi Гулiган, вiд якої тхнуло чумним

смородом i котра, я знав, попрямкує, при першiй зручнiй нагодi, до

хазяйської пляшки джина. Очима захiдного сусiда, колишнього ката або автора

релiгiйних брошур - кому яке дiло? - я бачив крiзь вiдверте вiкно його

кабiнету нашого героя (як там його? здається, француз або швейцарин), який

розмiрковував над друкарською машинкою (доволi знеможений профiль, майже

гiтлерiвське пасмо на блiдому чолi). По святах можна було бачити професора

Г.Г. в добре пошитому пальтi та брунатних шкiрянках, який йде до Вальтона

(кав'ярня, вiдома своїми порцеляновими, в фiалкових бантах, кроликами й

коробками шоколаду, серед яких сидиш i чекаєш, щоб звiльнився столик -

столик на двох, спаплюжений недоїдками попередньої пари). Ми тепер бачимо

його в буднiй день, близько першої години, статечно зичливого до стоокої

схiдної сусiдки; обачно маневруючи, вiн виводить авто повз клятi ялiвцевi