Лоліта

досвiдчену малу коханицю. "Мене нудить вiд хлопчикiв i горобчикiв",

начеркала вона в пiдручнику, й пiд цим рукою Мони (Мона має тепер з'явитись

ось-ось): "А як щодо Рiґґера? " (Йому також час з'явитись).

Тому є так знебарвленi в моїй пам'ятi тi хлопцi, яких менi доводилось

бачити разом з нею. Iснував, наприклад, Червоне Светро, який одного чудового

дня - першого дня, коли випав снiг - провiв її до дому. З вiкна вiтальнi я

назирав за тим, як вони наостанок розмовляли бiля нашого ґанку. На нiй було

перше її пальто з хутряним комiрцем; коричнева капелюшка вiнчала люблену

мною зачiску, - рiвна чубка спереду, завитки з бокiв, i натуральнi локони

ззаду - та її потемнiлi вiд вогкостi мокасини й бiлi шкарпетки здавались ще

бiльш неохайними, нiж завжди. Вона звичаєво тулила до грудей свої книжки,

говорячи або слухаючи спiврозмовця, а нiжки її весь час жестикулювали: вона

то наступала лiвою на пiд'єм правої, то вiдсувала п'ятку назад або ж

схрещувала щиколотки, гойдаючись трохи, начорно намiчала кiлька крочкiв, - i

починала всю серiю знову. Iснував Вiтронепробивний, який якось у недiлю

розмовляв з нею проти ресторану, мiж тим як його мати й сестра важились мене

втягнути, щоб нi-про-щось побазiкати; я волочив ноги й оглядався на свою

єдину любов. У неї вже розвилась не одна традицiйна манiрка, як, примiром,

ввiчливий спосiб молодої панночки показати, що вона буквально "скорчилась"

вiд смiху: схиливши голову й усе ще iмiтуючи безпомiчний регiт, вона