Лоліта

Iнколи ж Лола моя блукаючою ходою впливала до нас, поки ми мiзкували

над дошкою, - й для мене було завжди великою втiхою бачити як Гастон, не

вiдриваючи слонового очка вiд своїх фiгур, церемонно вставав, щоб подати їй

руку, й одразу ж опускав її кволi пальчики, i потiм, так i не глянувши на

неї нi разу, опускався знову, щоб впасти у пастку, яку я приготував для

нього. Раз якось, близько Рiздва, пiсля того як я його не бачив два десь

тижнi, вiн спитав мене: "Et toutes vos fillettes, elles vont bien?" - звiдки

менi стало ясно, що вiн помножив мою єдину Лолiту на число костюмних

категорiй, мигцем помiчених його похнюпленим мрячним поглядом протягом

цiлого ряду її з'яв, то в вузьких синiх штанях, то в спiдницi, то в

трусиках, то в стьобаному халатику, то в пiжамi.

Вельми неохоче я так довго порпаюся з бiдним Гастоном (сумно подумати,

що за рiк, пiд час поїздки до Європи, з якої не вернув, вiн був утягнутий

dans une sale histoire - в Неаполi, от лихо!). Я б i зовсiм не згадав його,

якби його iснування в Бердслеї не являло такого дивного контрасту моєму

власному випадку. Вiн є потрiбний менi тепер для захисту. От, бачте, перед

вами вiн, цiлком бездарний людько; посереднiй викладач; поганий вчений;

кислий, товстий, брудний; закоренiлий мужеложець, глибоко зневажаючий

американський побут; котрий переможно хизується своїм незнанням англiйської

мови; просперуючий в бундючнiй Новiй Англiї; балуваний старими людьми й